Дерев"яна церква святого Архистратига Михаїла в Сваляві розташовується в мікрорайоні Бистрий, що колись являв собою окреме село, яке згодом приєднали до міста. Храм стоїть при дорозі на невеличкому пагорбі. Перший етап будівництва церкви відбувся ще в далекому 1588 році. Тоді храм стояв трохи вище по пагорбу від теперішнього місця розташування. Стара церква носила титул святого Миколая Чудотворця. У 1759 році церкву було перебудовано і перенесено на теперішнє місце. Існують припущення, що дубові зруби бабинця і нави було взято від старого храму. Перебудовану церкву заново освятили, цього разу під титулом святого Архистратига Михаїла. ( далі... )

Скорики - не надто велике село у Підволочиському районі на Тернопільщині, яке розташовується за десять кілометрів на північ від райцентру. Перша згадка про поселення датується 1560 роком, проте більш легендарні події сталися майже за два століття після цього, а їх відгомін відбувся вже в наші часи на межі тисячоліть. Звісно ж, ці події стосуються найбільшої окраси села - церкви святого Іоанна Богослова. ( далі... )

Можливо хтось впізнає церкву. Фото виявлено у Стрийському районі. http://s019.radikal.ru/i605/1204/76/50ac390ec80e.jpg

Ужгородський скансен (офіційна назва - Закарпатський музей народної архітектури і побуту) - музей під відкритим небом, який розташовується зовсім поруч з замком, під його південно-східною стіною. На сьогоднішній день скансен займає площу 5.5 га, а на його території розміщується понад два десятки споруд різного призначення, які відображають традиції народного зодчества на Закарпатті. Також в музеї зібрано велику кількість предметів побуту. Експонати яскраво ілюструють народні звичаї та культурні здобутки різноманітних етнічних груп, які проживають на Закарпатті. ( далі... )

Церква Св. Покрови, 1861
Тернопільська обл., Підволочиський р-н, с. Медин

Село Медин від сусідніх Скориків відділяють невеличка річка Самчик, що впадає в Збруч, та пару сотень метрів дороги. Вперше Медин згадується у 1463 році, а у 1569 році село було зруйноване татарами. Одноповерховий класицистичний палацік, про який пише Роман Афтаназі у «Діях резиденцій на кресах…» зруйновано під час Другої світової війни. Проте залишилася дерев’яна церква (майже) «хатнього» типу і зруйнований костел з плебанією поруч.

( Читати і дивитися далі )

Церква Іоанна Богослова, XVII ст.
Тернопільська обл., Підволочиський р-н, с. Скорики

Скорики знаходяться в декількох кілометрах на північ від Підволочиська. Сюда варто приїхати, щоб побачити королеву тернопільських дерев'яних церков - церкву Іоанна Богослова, одну з 5 на Тернопільщині, які не заховані під бляхою. Дивно, але незважаючи на певну глушину і віддаленість від обласного центру, дорога сюди - пристойна. Крім красуні-церкви в селі є цвинтар з симпатичними надгробками на цвинтарною капличкою. Є багато цікавого і навколо села. В Скориках можна зупинитися і по дорогі до замку в Токах.

( Читати і дивитися далі )

Костел Св. Станіслава Костки
Тернопільська обл., Підволочиський р-н, с. Дорофіївка

Село Дорофіївка з населенням близько півтисячі мешканців лежить на правому березі Збруча в 5 кілометрах від Підволочиська. Збруч тут утворює достатньо велике водосховище, на протилежному березі якого лежить хмельницький Волочиськ. Всього декілька кілометрів ґрунтової дороги (не дуже страшної, до речі) варто проїхати від Підволочиська, щоб побачити єдиний на Тернопіллі дерев'яний костел. Ще в селі є симпатична церква з дерев'яною дзвіницею.

( Читати і дивитися далі )

Жуків - село в Бережанському районі на Тернопільщині. Перша письмова згадка про поселення датується 1420 роком, коли Жуків разом з сусіднім Дрищівом (сьогодні - Надрічне) отримав магдебурзьке право, яке надавало поселенню міські права з усіма привілеями. До речі, за моїми відомостями в межах сучасної Тернопільської області лише Теребовля отримала магдебургію раніше (1387 р.). ( далі... )

Із солідарності з шанувальниками дерев'яної архітектури деякі турфірми, керівниками яких є мої друзі й колеги, погодилися надавати відвідувачам ДХУ знижки на свої екскурсії. Зауважу, що я не отримую жодних комісій або оплати за рекламу, і взагалі не маю тут жодного комерційного інтересу. Єдина мета даної акції - зробити приємність відвідувачам сайту.
Отже, представляю "першу ластівку": турінфоцентр "Сторнац" (Мукачеве) пропонує відвідувачам сайту "Дерев'яні храми України", знижку на свої екскурсії та кількаденні тури по Закарпаттю.

детальніше на сторінці "Знижки на екскурсії"

У планах на цей сезон - нові тури, де "накриватиметься" ще більше дерев'яних церков на Великоберезнянщині, Хустщині і Тячівщині.

Цю публікацію для "Львівської газети" (1 березня 2012 р.) підготувала журналістка Мирослава Іваник. Вона підійшла до справи грунтовно і взяла коментарі у різних людей, хто тим чи іншим чином є дотичний до ситуації з костелом,в тому числі у мене. Нагадаю, що у 2009-2010 роках "Дерев'яні храми України" виступали громадським партнером соціальної акції з порятунку цього костелу за кошти ТМ Pinotex. Що було зроблено і чому акція була зрештою заморожена, детально написано на цій сторінці.
Тоді у ЗМІ вийшла низка публікацій про цей проект, що привернули увагу до Язлівчика. Тепер до нього раптом піднялася хвиля інтересу, досить сумбурного, я б сказала. З великими труднощами вдалося взагалі дізнатися, хто стоїть за цією ініціативою. Принаймні, логічно було б, щоб ці люди звернулися до мене через сайт, бодай запитати, які в нас є результати обстеження костелу (а вони є), і взагалі, поінформувати, що є така-то і така-то ідея. Детальніше почитайте у статті.
Зауваження Л. Оніщенко щодо "перекрили рубероїдом, зіпсували автентичне покриття" не відповідає дійсності. Рубероїдом ми прикривали діри в даху, щоб взимку не текла вода просто всередину споруди, і ці роботи виконувалися під наглядом реставратора, таким чином, щоб між дахом і рубероїдом лишалося повітря і споруда не пріла.
    стаття на сайті "Львівської газети"